Дорогі мої чоловіки, я хотіла б в цьому житті попросити вас тільки про одне - будьте чоловіками! Забудьте про недавній бунт фемінізму - носіть жінкам сумки, платіть за них в кафе, відкривайте їм двері, захищайте їх, беріть на себе їх проблеми.
Можливо, ви зрозумієте навіщо все це, і чому саме ви, коли в тисячний раз прийдете додому, а там все так затишно, рушнички ваші різного кольору у ванній, тарілочка з вечерею стоїть на столі. А можливо, коли все буде валитися з рук - робота, бізнес, друзі, вона - ваша хороша, буде поруч кожен день - руки цілувати, клубочком біля вас лежати і невтомно повторювати вам, що ви найкращий. А, можливо, коли ви побачите, скільки здоров'я і нервів вона втратила, носячи під серцем ваше дитя, або коли після 12-16-20 годин пологів в муках, вона подарує вам спадкоємця.

Будьте добрішими до неї.
Припиніть тріпати нерви її вашою гордістю, чоловічою логікою, силою характеру. Дзвоніть їй. Особливо коли ви посварилися, телефонуйте їй. Якби ви тільки бачили, як гірко вона плаче після того, як ви кинули трубку, грюкнули дверима. Ні, не так красиво, як у фільмах показують, в подушечку і тихенько.
Вона ридає гірко, розмазуючи сльози по негарному, опухлому, червоному обличчю. Її чути на вулиці, у сусідній квартирі. Вона виє від болю, який заподіюєте їй ви. Телефонуйте їй, повертайтеся, приїжджайте. Хапайте її на руки і виносьте з цього горя, як з вогню на пожежі.

Не ображайте її.
Не кричіть, не ображайте. Ви вбиваєте її словами. Її, добру, ніжну, справжню. Вона стає злою, жорстокою і мстивою, просто тому що ви одного разу зі злістю кинули їй в обличчя «сука!». Ви тисячу разів пошкодуєте потім про сказане, зроблене. Але момент вже пройшов. Частина її вже померла, тому що ви навіть не уявляєте як це нестерпно боляче чути від найулюбленішого і найріднішого злі
слова. Ви помиритеся потім, тільки вона все одно не забуде. Вам не нагадає, але сама ще не раз прокрутить ваші слова в голові, поплаче одна, поріже серце на дрібні шматки. А потім ви, дорогі чоловіки, будете дивуватися, звідки в ній стільки цинізму та байдужості. Вона його з шрамів на серці шиє і в'яже. Шрамів, які залишили там ви.

Ревнуйте її.
Пристрасно, бурхливо, несамовито. Бийте кулаками в стіни, топайте ногами, крушіть все навколо. Тільки ніколи не кажіть їй, що вона винна в цьому. Не дорікайте їй, не звинувачуйте. Нехай краще «той козел, що на неї подивився» буде у всьому виннний. Але вона для вас нехай залишиться святою. Повірте мені, якщо вона захоче зрадити, вона зрадить, а ви не дізнаєтеся. Але якщо ви звернули увагу, зробить вона це спеціально. Що б хоча б так ви показали їй, що ревнуєте, а значить любите, цінуєте і боїтеся втратити. Значить, вона засумнівалася, у собі, у ваших почуттях. Значить, боїться за ваше «ми».

Говоріть їй частіше про це. Кажіть, що вона ваше все, що з нею, як у раю. Нехай це буде по-кіношному удавано, нехай. Говоріть! Якщо раптом завтра її не стане. Адже її колись не стане... Адже нас всіх
коли-небудь не стане. Життя, адже воно таке коротке, таке непередбачуване, може закінчитися в одну мить. Так от, якщо її завтра не стане, у вас вже ніколи не буде шансу сказати їй про все. Кажіть
дорогі, кажіть. Обіцяйте, не шкодуйте обіцянок, не бійтеся обдурити. Вона така щаслива, коли чує обіцянки, коли мріє, сподівається на щось дуже хороше. Вона така гарна в цю мить, така ВОНА ...
Хіба вона не заслужила? Та навіть якщо ви розлучитеся післязавтра, хіба не варто воно всіх цих п'ятнадцяти хвилин, коли ви лежали в обнімку і мріяли про ваше красиве майбутнє! Варто! Кожна секунда вартує! Тому що так мало в наших життях цих секунд.

А ми ще й обмежуємо себе. Ми зважуємо, прораховуємо, продумуємо, ми, ідіоти, чорт забери, будуємо стосунки! А стосунки треба просто проживати! Просто любити, страждати, горіти.
Говорити, що думаємо прямо зараз, в цю хвилину

Автор: Ярина Прокопчук (c)