Отже, ура, товариші! Відбулося те, чого всі так довго чекали: тепер можна бути безпосереднім учасником сцен кінострічки, можна потрапити в сам вир подій, у саму атмосферу фільму, тепер все більше й більше стрічок знімаються у форматі 3D. Людям подобається, інженерам є робота, компаніям капає $. Начебто всі задоволені. Але мало хто замислюється, за рахунок чого досягається 3D-ефект і що він реально може шкодити здоров'ю.

З недавнього часу в кіноіндустрії наклюнувся бум на 3D. Усі ходять у кіно тільки на об’єм, дивитися плоскі фільми нібито вже не круто. Компанії, що випускають монітори, телевізори та відеокарти налагоджують масовий випуск хоум-обладнання для перегляду об’єму. Але ніхто й не замислюється про можливу шкоду. Я розумію, що в нашому світі досить складно говорити про щось нешкідливоме, в мегаполісах навіть повітрям дихати шкідливо, не кажучи вже про всілякі девайса, типу мобільника. Але все ж мені здається, що шкоду треба мінімізувати. Про шкоду мобільного телефону чи комп'ютера кожен замислювався хоч раз, а от про 3D...

Отже, давайте перенесемося в чудовий кінотеатр, де у форматі 3D показують «Аватар» або який-небудь черговий шедевр.

Купуємо квитки, на вході в зал у нас їх перевіряють і видають ОКУЛЯРИ. Ми радо їх беремо й займаємо місця в залі, згідно з купленими квитками, одягаємо окуляри. І ось починається довгоочікуване кіно.

А тепер погляньмо, що відбувається з нашими очима під час перегляду об'ємної картинки через такі от окуляри. Невелика лекція про те, як влаштовані наші очі. Прошу вибачення якщо вона буде трохи нудною.

Кришталик в нашому оці становить досить важливу частину світлозаломлювального апарату та є своєрідною лінзою. В оці так само є циліарний м'яз.

Докладніше (див. малюнок):


1 - рогівка
2 - кришталик
3 - сітківка
4 - циліарний м'яз
5 - ціннові зв'язки

Циліарний м'яз слугує для розтягування й стиснення кришталика. Таким чином, разом з кришталиком він грає роль автофокусу. Коли ми дивимося на об'єкт, він розтягується - стискується (грає налаштуваннями) і в результаті налаштовується на кращий фокус. Цей процес називається акомодацією. Крім неї, в нашому оці є далекомір, він працює за рахунок того, що у нас 2 ока, і більш-менш тверезо оцінює відстань до об'єктів. Так само мозок без участі свідомості може оцінювати інформацію про відстань до об'єкта з побічних джерел.

Тепер найцікавіше, як же все це добро працює з 3D.
Принцип роботи об'ємного кіно полягає в тому, щоб технічними засобами обдурити далекомір - подати на різні очі різні картинки. Отже, далекомір обманутий. А ось що ж робити з акомодацією? Вона повинна залишити екран плоским! Але тут починається ще цікавіший процес - перетягування кришталика. Автофокус говорить, що об'єкт знаходиться в площині екрана. Далекомір говорить, що об'єкт знаходиться десь далеко. Свідомість вірить паралаксу (він, як і зоровий аналізатор, знаходиться в корі великих півкуль) і говорить, що об'єкт далеко. Вегетативна система отримує суперечливі вказівки й починає божеволіти. Закінчується це тим, що система або просто встає в ступор (дезорієнтація), або починає гарячково брикати (вихід зі штатного режиму і, як наслідок, перевтома).

У результаті, при тривалому перегляді 3D дуже швидко втомлюється циліарному м'яз (характерна різь в очах, головний біль). Але найгірше те, що руйнується багаторічна дружба між механізмами управління, які до цього часу завжди тільки допомагали один одному. Не знаю, до чого це веде, але сподіваюся, що найближчим часом лікарі навчаться лікувати цю штуку.

До речі, все, що описано вище відбувається лише під час перегляду 3D зблизька. Якщо відстань до екрану 10-20 метрів, в такому випадку кришталик має правильне положення і немає ніяких проблем з акомодацією.
Тому з цього ж дня, якщо захочемо дивитися стереокіно, сідаємо тільки на останні ряди кінотеатру, ні в якому разі не на перші!
Джерело