У вас не зводить вилиці при слові «граматика»? Нескінченні правила, частини мови, члени речення і розбори, розбори, розбори - морфологічний, словотворчий, фонетичний ... Безглузда рутина. А між тим граматика - це цікава річ, і якщо вибратися з-під завалу правил і визначень, можна зробити масу цікавих відкриттів.

Ось, наприклад, тема - прикметник . Починається її вивчення з визначення, що це таке: частина мови , яка ... постійні ознаки, непостійні ознаки ... Нудно. І незрозуміло - навіщо?

Між тим ще Фонвізін в «Наталка Полтавка» спробував пояснити суть речей устами Митрофанушки.

Правдин (взявши книгу): «Це граматика. Що ж ви в неї знаєте? »

Митрофан : «Багато. Іменники та прикметників ... »

Правдин : «Двері, наприклад, яке ім'я: іменник або прикметник?»

Митрофан : «Двері, котора двері?»

Правдин : «Котора двері! Ось ця ».

Митрофан : «Ця? Прикметник ".

Правдин : «Чому ж?»

Митрофан : «Тому що вона прикладена до свого місця. Он у комори жердини тиждень двері стоїть ще не навешена: так та поки іменник ».

Сміх в залі.

А тим часом різницю між прикметником і іменником Митрофан вхопив. Прикметник дійсно саме по собі не с у щ е с т в у е т : воно докладено до предмету, допомагає відрізнити один предмет від іншого, схожого. Тому й називається - п р и л а г а т е л ь н о е .

В російській мові прикметник повністю підпорядковується головному слову - імені іменника (до речі, тільки йому й ніякої іншої частини мови): важкий ая вхідн ая сталеві ая двері, немає сталеві их дверей, зі сталеві им стрижнем ... - беручи рід, число і відмінок свого « патрона ».

Далі: постійна ознака - розряд . Навіщо він потрібен, навіщо забивати їм голову? Давайте подивимося. У прикметника три розряди. Останній - присвійний. З ним все зрозуміло: у нього питання власний - чий? Хвіст - лисий (тобто лисиці) , шкура - вовча, костюм - татів.

Два інших розряду - якісні і відносні. Навіщо знати, яке з них - яке?

А ось тут починається дуже цікава річ. Відносне можна замінити іменником: російський мова - мова русів, дерев'яний стіл - стіл з дерева , столовий прилад - прилад для столу .

А спробуйте замінити іменником якісне прикметник «білий». Не вийде. Тому що якісні прикметники - повноцінні, справжні прикметники. А відносні та присвійні на «повноцінність не тягнуть».

Саме якісні прикметники мають ступені порівняння - мають здатність проявляти ознака більшою мірою: білий, біліші, белейший; смішний, смішніше, смішний, смішний-пресмешной.

Саме вони дають можливість передати за допомогою суфікса - оватая / еват , значення неповноти ознаки - білуватий, червонуватий, важкуватий. (Столоватий?)

Саме вони можуть виступати в короткій формі: білий - бел, білого, білі. Смішний - смішно, смішна . (дерев'яний?)

Саме вони утворюють нове слово з приставкою НЕ - несмішний (сумний), небілих (сірий, брудний) - яке, відповідно, пишеться з НЕ разом, так як утворилося нове поняття.

Спробуйте зробити те ж саме з прикметником відносним, ну хоча б зі словом дерев'яний . (недерев'яні? Або НЕ дерев'яний, а ...)

І ще особливість. Саме від якісних легко утворюються стандартні прислівники на-о: виглядати (як?) - смішно, красиво, дико.

Саме від них найчастіше утворюються дієслова, та ще, буває, з різними значеннями: білий - біліти (самому), білити (щось); фарбувати - червоніти, чорний - чорніти.

Саме від них легко утворюються нові іменники - білизна, висота, чистота, чесність.

У пропозиції прикметники (будь-якого розряду) призначені бути визначенням .

Зриваю червоні квіти. Вони стоять на тонких ніжках, вони горять, як шаблі в піхвах ... (Б. Окуджава).

Але ще якісні прикметники можуть в реченні виконувати роботу присудка - головного члена речення, що передає нову інформацію. Взагалі, для цієї ролі призначений дієслово , але в поєднанні з дієсловом-зв'язкою «бути» прикметники, особливо короткі, легко справляються з цією роботою.

Борг платежем (є, був, буде який?) Красен.

У тебе щоки (є, були, будуть які?) Червоні.

Загалом, якщо дійти до самої суті, імена прикметники - цікаве явище. Але от навіщо все це треба знати, де застосувати? Не для того ж, справді, щоб робити на уроках російської мови морфологічний розбір. Це ж все одно, що з гармати по горобцях стріляти.

Років двадцять тому я б не змогла відповісти на це питання, хіба що помітила б, що це потрібно, щоб правильно розставити знаки в реченні: прикметники різних розрядів однорідними не бувають.

А сьогодні можу сказати з упевненістю: ці знання дійсно мають значення і знайдуть застосування.

Будь-яка мова - це система. В ній є мовні одиниці - звуки, слова , речення, є частини слова - корені, суфікси, закінчення. Який би мову (крім ієрогліфічних - там інша система) ми взяли, ці одиниці в мові є, значить, є на що спертися.

Але у кожної мови своя система граматики , яка визначає, як ці одиниці утворюються, змінюються, з'єднуються один з одним і як будується пропозицію. Значить, щоб оволодіти іншою мовою, потрібно зрозуміти, в чому подібність і в чому відмінність між системами.

Починаючи «вчити» іншу мову, вже володіючи рідним, ми починаємо шукати відповідності: це - так само, а ось це зовсім по-іншому.

Наприклад, в англійській прикметник не змінюється . Як же відрізнити його від іменника? Deep sea - це глибоке море або морська глибина ?

Чим більше систем мови знає людина, тим легше йому знайти відповідності. Другий, а тим більше третя іноземна мова засвоюється значно легше першого. А тому, напевно, варто переглянути ставлення до граматики рідної мови.