Корисні поради та підбірка цікавих статей

Коли ми говоримо про годинник, ми маємо на увазі прилад для вимірювання часу. Але людині способи відліку часу були відомі задовго до того, як вона винайшла такі прилади.

Схід і захід сонця були першими показниками часу. Збільшення й зменшення тіней від палиць, каменів і дерев також використовувалося для визначення часу. Рух зірок був для людини чимсь на зразок гігантського годинника.

Вона помітила, що в міру того як проходила ніч, ставали видимими різні зірки.

Давні єгиптяни ділили ніч на дванадцять часових періодів, відповідних сходу 12-ти зірок. Вони й день ділили аналогічно, і наша 24-часова доба заснована на єгипетському розподілі дня та ночі. Єгиптяни також зробили тіньові годинники – бруски дерева з покажчиками. У кінцевому результаті, ці тіньові або сонячні годинники, що мають 12 періодів для розподілу дня, і були першими годинниками.

Наступними видами годинників були водяні й вогненні. Свічка з нарізками відлічувала час по мірі згоряння від нарізки до нарізки. А у водяних годинниках тарілка з маленьким отвором на дні вміщувалася на воді. Після певного часу плаваюча тарілка наповнювалася водою й тонула.

Кінні змагання – один із найдавніших видів спорту, який доставляє людині радість. Кінні перегони проводилися в найдавніші часи. Вони влаштовувалися в Єгипті, Ва­вілоні, Сирії. Гомер описав грецькі змагання колісниць, які відбулися приблизно в IX сто­літті до нашої ери.

Сучасні кінні перегони в тому вигляді, у якому ми їх знаємо, виникли в Англії. Це пов’язано з розвитком там племінного коняр­ства. Кінні змагання влаштовувалися в Англії вже в XII столітті, але тільки наприкінці XVII – початку XVIII ст. почалося розведення коней у спортивних цілях.

Східні жеребці були завезені до Англії з Аравійського півострова, з Туреччини й Персії. Жеребці із цих країн були злучені з англійсь­кими кобилами. Троє із цих жеребців зіграли дуже велику роль. Двох арабських жеребців називали Дарлі й Годольфінн, турецького – Вайерлі. Ці три жеребці є ранніми предками усіх сучасних високопородистих коней.

“Graffiti” італійською означає шкрябання. Цей термін виник у мистецтвознавчій термінології по відношенню до печерного живопису та примітивних розписів, які супроводжують будь-яку стіну (чи то Софія Київська, чи то Велика Китайська Стіна) впродовж усієї історії людства. Цікавитись графіті як проявом народного примітивізму стали лише в ХХ сторіччі. Тому природньо, що у 70-х роках деякі журналісти не могли не звернути увагу на зростаючий тінейджерський рух, мета якого полягала у підписуванні міста і громадського транспорту своїми тагами.

За легендою першим систематичним тагером був грек з Нового Йорку на ймення Димитрій, який писав скрізь Taki 183. Такі цифри, що йдуть одразу після псевдоніму означають номер вулиці, на якій живе автор каракуль. Якщо імена співпадають, то додають тому, хто перший засвітився одиницю (one), що значить “перший”, а також “деякий”, “такий-собі”. Останнім часом додаток ONE у імені графітяра (особливо у нас) є лише ознакою поганого тону і свідченням відсутності уяви.

Відповіді на це запитання не знає жоден історик. Виделка як столовий прилад створювалася сторіччями.

Коли в картинній галереї ви милуєтеся портретами благородних красунь, вам і в голову не приходить, що ці витончені істоти, сидячи за бенкетними столами, їли м’ясо і рибу руками. Ще в XVI-XVIII століттях правила хорошого тону наказували не брати м’ясо всією п’ятірнею, тим більше двома руками, а лише трьома пальцями. Причому, пальці не витирати об одяг, а обполіскувати в спеціальній чаші з водою. Свого часу в багатих будинках Європи було модно їсти в рукавичках, щоб руки залишалися чистими. Після обіду забруднені жиром рукавички викидали. Хоча виделки тоді вже існували…

Перші виделки були величезні і мали всього один гострий зубець, пізніше – два. Стародавні римляни використовували їх, щоб витягувати з казана або жаровні шматки м’яса. Ці інструменти ще не можна назвати виделками в нашому розумінні, оскільки благородні патриції їли м’ясо руками, по яких до ліктів стікав жир.

Розповідають, що невідомий мандрівник волею долі з’явився в одному із самих глухих, віддалених від цивілізації місць і там, на великий подив, у будинку місцевого вождя побачив швейну машину!

Невідомо як тубільці добули її в найближчому поселенні білих.

Шиття так багато значить у житті людини, що будь-яку машину, що вміє шити, просто не можна було не винайти. Питання було тільки в тім, кому вдасться це зробити першому. Історія винаходу швейної машини повна драматичних, а часом і трагічних подій. Перша швейна машина була винайдена англійцем Томасом Сейнтом. В 1790 році він запатентував машину, що володіла вже багатьма особливостями сучасних машин. Вона в основному призначалася для роботи зі шкірою, але так і не була використана, і винахідник не витяг із неї ніякої вигоди.

Океани багато в чому залишаються для нас загадкою. Ми навіть не знаємо віку океанів. Цілком можливо, що на перших етапах розвитку Землі океанів не існувало.

Сьогодні людина досліджує океанське дно, щоб краще їх вивчити. До глибини 3600 м дно океанів покрито м’якими мулистими відкладеннями. Вони складаються з вапняних скелетів найдрібніших морських тварин. На глибинах, перевищуючі 6 км, дно покрите дрібним червонуватим мулом, що називають «червона глина». У його склад входять частинки скелетів тварин, залишки дрібних рослин і вулканічний попіл.

Кожний, хто дивиться на карту земної кулі де позначені райони із частими землетрусами, бачить широку стрічку, що піднімається нагору й опускається вниз по всій поверхні Землі. У деяких районах землетрусів немає зовсім, в інші вони бувають часто.

Японія – район Земної кулі із частими землетрусами.

Вони там відбуваються майже щодня!

Звичайно, більшість із них слабкі й не приносять ніякого збитку. Іншим подібним районом є район Середземного моря. І навпаки, візьмемо район Нової Англії в США. Руйнівних землетрусів тут не відбувалося із часу льодовикового періоду, багато тисяч років!

Пояснюється це тим, що земна кора неоднакова повсюдно. В окремих районах кора недостатньо міцна, і в цьому місці є розлам.

А що таке автомобіль? Із грецького “аутос” – сам і латинського “Мобіліс” – рухливий в європейських мовах склалося прикметник “авто-мобільний”, ”саморушний”. У словниках ще є застереження – сухопутний, на колесах, безрейковий, наводиться в дію не м’язами людей або тварин.

Перші відомі креслення “саморушного” віза належать відомому італійському вченому Леонардо да Вінчі. У 1490 році він сконструював візок з пружинним двигуном. У 2004 році експерти Музею історії науки із Флоренції побудували за кресленнями цей автомобіль. На одному заводі він проїхав 50 метрів.

У 1770 році французький винахідник Жозеф Кюньо побудував триколісний тягач з паровим двигуном для пересування артилерійських знарядь. Його вважають попередником не тільки автомобіля, але й паровоза. Парові візки для звичайних доріг будувалися також і в інших країнах, проте вони були важкими і незручними, тому широкого поширення не отримали.

Справжній прорив, або краще сказати революція, відбулася з появою книгодрукування. Книгодрукування виникло не відразу, його винахідники використовували вже існуючі технології. Дві основи книгодрукування, що становлять: принцип набору і друкарський процес – були відомі з давніх часів, але щоб зробити революцію в світі комунікацій, необхідна була оптимальна технологія. І творцем цієї технології став німецький винахідник Йоганн Гуттенберг. Не дивлячись на всю свою простоту, що здається, ця геніальна ідея привела до великих результатів.

Заслуга Гутенберга полягала в тому, що він здогадався відливати окремі букви, з яких почав складати слова, придумав, як їх фіксувати, щоб вони не розпадалися, винайшов прес для друку, спеціальну фарбу і багато іншого.
Саме він зумів знайти якнайкращі технічні форми втілення ідей, які частково висловлювалися до нього. Таким чином, заслуга Гутенберга зводиться до узагальнення і систематизації винаходів, що існували до нього. Втіливши на практиці ідею друкування книг, він явив світу перші, причому відразу ж досконалі зразки видань.

Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії.Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу.

Час виникнення цього жанру невідомий. Його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області (Гуцульщина). Коломийки були історично популярними серед поляків і українців, і також відомий (танець) на північному сході Словенії (як kalamajka). Залишаючись на перших порах місцевим, танець набув особливої популярності серед міського населення прилеглих областей у середині XIX-го сторіччя.

Коломийки — також коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.