Коли ми говоримо про годинник, ми маємо на увазі прилад для вимірювання часу. Але людині способи відліку часу були відомі задовго до того, як вона винайшла такі прилади.

Схід і захід сонця були першими показниками часу. Збільшення й зменшення тіней від палиць, каменів і дерев також використовувалося для визначення часу. Рух зірок був для людини чимсь на зразок гігантського годинника.

Вона помітила, що в міру того як проходила ніч, ставали видимими різні зірки.

Давні єгиптяни ділили ніч на дванадцять часових періодів, відповідних сходу 12-ти зірок. Вони й день ділили аналогічно, і наша 24-часова доба заснована на єгипетському розподілі дня та ночі. Єгиптяни також зробили тіньові годинники – бруски дерева з покажчиками. У кінцевому результаті, ці тіньові або сонячні годинники, що мають 12 періодів для розподілу дня, і були першими годинниками.

Наступними видами годинників були водяні й вогненні. Свічка з нарізками відлічувала час по мірі згоряння від нарізки до нарізки. А у водяних годинниках тарілка з маленьким отвором на дні вміщувалася на воді. Після певного часу плаваюча тарілка наповнювалася водою й тонула.

Близько 2000 років тому людина винайшла ще один вид годинників -пісочні. Вони складалися із двох порожнистих скляних посудин, сполучених так, що пісок міг пересипатися з однієї до іншої. Верхня посудина була наповнена піском у такій кількості, що він висипався в отвір протягом години.

Десь у 140 році до нашої ери греки й римляни застосували зубчасте колесо для вдосконалення водяного годинника. Поплавець, уміщений до посудини, підіймався, коли вода текла тонкою цівкою в посудину. Він був сполучений із зубчастим колесом.

Колесо повертало стрілку, яка поступово рухалася від однієї часової відмітки до іншої. А через 1400 років винайшли перші механічні годинники. Вантаж був прив’язаний до мотузки, вона повертала котушку, яка у свою чергу, рухала осі зубчастих коліс і шестерень. Колеса повертали стрілку на циферблаті.